З перших кроків наше добровільне товариство знаходилося на самофінансуванні. Якщо додати, що воно, природно, не мало ні підготовлених кадрів, ні досвіду роботи, то буде зрозуміло: ставати на ноги доводилось у нелегких умовах.

Автомобільна школа м. Кіровоград (1983)

Перші керівні органи все робили одночасно: залучали до нової організації автолюбителів, створювали первинні, районні, міські, обласні організації Товариства, розробляли необхідну документацію.

Навчати та виховувати людей – непроста справа. Для цього потрібна широка навчальна база, що має міцний матеріально-технічний фундамент. Тому з самого початку всі вільні кошти Товариства, а початково його «скарбницю» формували лише членські внески, спрямовували на якнайшвидше створення солідної матеріально-технічної бази.

Знайти та сконцентрувати гроші на головному напрямі, – це ще не все. Потрібні урядові рішення та ухвали, що дають об’єднанню автомобілістів юридичний базис для побудови своєї власної інфраструктури. За пропозиціями Республіканської ради Товариства Рада Міністрів України ухвалила низку таких рішень, підтримала наше добровільне товариство.

За період з 1974 по 1991 роки автолюбителі, організовані в товариство, зуміли освоїти понад 57 мільйонів карбованців капіталовкладень. У десяти областях України та в м. Києві було збудовано комплекси нових будівель автошкіл, а в усіх інших областях реконструювали передані Товариству приміщення та створили 28 автошкіл. Для повноцінного навчального процесу обладнали всіма необхідними посібниками близько 600 класів, придбали автомобілі та мотоцикли, гаражі, різне обладнання. На сьогоднішній день в організаціях Всеукраїнської спілки автомобілістів, яка стала правонаступницею Товариства, понад 1000 автомобілів, у тому числі 600 навчальних.

У діяльності Товариства враховувалися не лише державні, а й соціальні інтереси. Воно сприяло особистим потребам та запитам його членів. Насамперед, організовувалися зберігання, технічне обслуговування та ремонт особистих транспортних засобів. На власні кошти Товариства було побудовано 67 пунктів технічного обслуговування та 300 автостоянок.

Поради місцевих організацій Товариства допомагали власникам машин створювати автокооперативи.

Вміло використовуючи різноманітні методи організаційно-масової роботи серед водіїв, постійно розширюючи номенклатуру та обсяги послуг для членів добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР», спираючись на допомогу державних органів та профспілкових комітетів, керівники Товариства крок за кроком сформували авторитетну і велику, здатну на багато що громадську організацію.

Початкові рамки їй були тісні. Потрібні були зміни. І наприкінці 1989 року IV з’їзд перетворив добровільне Товариство в Українську республіканську спілку автомобілістів. З’явився новий Статут. Його було затверджено Радою Міністрів УРСР 26 вересня 1990 року.